Уроки Майдану
Feb. 23rd, 2014 05:51 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
sleepy16Те, що основна робота по розбудові громадянського суспільства зараз тільки починається, зрозуміло навіть мені-рівня розвитку станом на 2003ий рік. Попри це і попри мої тривалі спроби сприяння цій розбудові, за останні 3 місяці таки дещо дуже суттєве змінилось.
Я знайшла свою Батьківщину. Не партію, а в хорошому значенні цього слова.
До цього не могла себе асоціювати ні з Полтавою (занадто активна і занадто українка), ні з Києвом (занадто ідейна), ні з Харковом (занадто ідейна і небайдужа в кубі), ні зі Львовом (занадто прямолінійна і занадто принципова), ні із Німеччиною (занадто неспокійна, бо все навколо виглядає надто просто і правильно, занадто зла і категорична, занадто ідейна).
Моя Батьківщина - це Майдан.
Зникло категоричне неприйняття зброї, військової справи і військової служби. Я більше не така мирна, як була. Я побачила істот, які не мають ані розуму, ані поваги до вільних людей. Тих, що розуміють лише мову сили. Якщо вони не поважають мене і мою думку, то нехай поважають принаймні мою зброю. Соціалізована як дівчина, я ненавиділа усе, пов’язане з військовою справою. Ненавиджу і зараз, але тепер розумію необхідність елементарної військової підготовки. Я піду на курси стрільби, чи чого там треба, і наступного разу не відсиджуватимуся в тилах. Я була категорично проти наявності вдома зброї, а тепер... Думаю, що вона потрібна. Американці мають рацію. Це не панацея, звісно, але до такого базового беспрєдєлу не дасть довести ситуацію. Я зрозуміла, що можу вбити злочинця, який загрожує життю і здоров’ю не-злочинців. Раніше мій вибір був - краще стати жертвою, аніж вбити людину. Ще 2 місяці тому не могла би уявити, щоб підтримувала таку заяву.
Зникло категоричне неприйняття обов’язкової соціальної роботи. У німців донедавна був обов’язок для кожної молодої людини (Sozialjahr) - рік-півтора суспільно корисної роботи. Вибір, наскільки я знаю, був доволі обмежений - військова служба, дитсадочок, догляд за старенькими. Це сприймалося... як бездарне витрачання дорогоцінного продуктивного часу. Замість навчання і активної діяльності - сидіти-нудитися із безпомічними людьми, гратися із діточками або фарбувати траву. За хворими доглядала я й так доволі багато через сімейні обставини, і займатися цим ще більше зовсім не хотілося. Зараз я підтримую ідею обов’язкової для кожної людини кількості соціальної роботи. Але її треба розумно обставити. Якщо військова справа - то справді військова підготовка, і ніщо більше. Потрібно запропонувати повну палітру видів діяльності, кожному до снаги і талантів. Безкоштовно створити якійсь НГО або благодійній організації сайт, або налагодити процеси - це теж соціальна робота.
Я писала раніше якісь скарги на чиновників, але не доводила свою роботу до кінця. Робила регулярно якісь пожертви. Зараз я готова працювати ще більше і набагато наполегливіше. Донедавна суди не працювали і суспільні настрої ще не були такими, що можливо було б здійняти резонанс. Тим не менш, трохи соромно, що раніше не цікавилася достатньою мірою росзлідуваннями корупції і злочинів, які, як виявилося, окремі журналісти робили вже впродовж 2х-3х років.
Ми побачили жертви на вулицях країни. Але це не всі, це тільки видимі. Було значно більше невидимих жертв беззаконня, як то через ментовський бєспрєдєл у Врадіївці. Я зроблю все у моїх силах, щоб видимих і невидимих жертв беззаконня в Україні більше не було.
Я знайшла свою Батьківщину. Не партію, а в хорошому значенні цього слова.
До цього не могла себе асоціювати ні з Полтавою (занадто активна і занадто українка), ні з Києвом (занадто ідейна), ні з Харковом (занадто ідейна і небайдужа в кубі), ні зі Львовом (занадто прямолінійна і занадто принципова), ні із Німеччиною (занадто неспокійна, бо все навколо виглядає надто просто і правильно, занадто зла і категорична, занадто ідейна).
Моя Батьківщина - це Майдан.
Зникло категоричне неприйняття зброї, військової справи і військової служби. Я більше не така мирна, як була. Я побачила істот, які не мають ані розуму, ані поваги до вільних людей. Тих, що розуміють лише мову сили. Якщо вони не поважають мене і мою думку, то нехай поважають принаймні мою зброю. Соціалізована як дівчина, я ненавиділа усе, пов’язане з військовою справою. Ненавиджу і зараз, але тепер розумію необхідність елементарної військової підготовки. Я піду на курси стрільби, чи чого там треба, і наступного разу не відсиджуватимуся в тилах. Я була категорично проти наявності вдома зброї, а тепер... Думаю, що вона потрібна. Американці мають рацію. Це не панацея, звісно, але до такого базового беспрєдєлу не дасть довести ситуацію. Я зрозуміла, що можу вбити злочинця, який загрожує життю і здоров’ю не-злочинців. Раніше мій вибір був - краще стати жертвою, аніж вбити людину. Ще 2 місяці тому не могла би уявити, щоб підтримувала таку заяву.
Зникло категоричне неприйняття обов’язкової соціальної роботи. У німців донедавна був обов’язок для кожної молодої людини (Sozialjahr) - рік-півтора суспільно корисної роботи. Вибір, наскільки я знаю, був доволі обмежений - військова служба, дитсадочок, догляд за старенькими. Це сприймалося... як бездарне витрачання дорогоцінного продуктивного часу. Замість навчання і активної діяльності - сидіти-нудитися із безпомічними людьми, гратися із діточками або фарбувати траву. За хворими доглядала я й так доволі багато через сімейні обставини, і займатися цим ще більше зовсім не хотілося. Зараз я підтримую ідею обов’язкової для кожної людини кількості соціальної роботи. Але її треба розумно обставити. Якщо військова справа - то справді військова підготовка, і ніщо більше. Потрібно запропонувати повну палітру видів діяльності, кожному до снаги і талантів. Безкоштовно створити якійсь НГО або благодійній організації сайт, або налагодити процеси - це теж соціальна робота.
Я писала раніше якісь скарги на чиновників, але не доводила свою роботу до кінця. Робила регулярно якісь пожертви. Зараз я готова працювати ще більше і набагато наполегливіше. Донедавна суди не працювали і суспільні настрої ще не були такими, що можливо було б здійняти резонанс. Тим не менш, трохи соромно, що раніше не цікавилася достатньою мірою росзлідуваннями корупції і злочинів, які, як виявилося, окремі журналісти робили вже впродовж 2х-3х років.
Ми побачили жертви на вулицях країни. Але це не всі, це тільки видимі. Було значно більше невидимих жертв беззаконня, як то через ментовський бєспрєдєл у Врадіївці. Я зроблю все у моїх силах, щоб видимих і невидимих жертв беззаконня в Україні більше не було.
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
Революція в голові
Date: 2014-02-25 06:10 pm (UTC)Re: Революція в голові
Date: 2014-02-25 08:10 pm (UTC)no subject
Date: 2014-02-25 08:37 pm (UTC)no subject
Date: 2014-02-26 08:23 pm (UTC)Так
Date: 2014-02-26 10:30 pm (UTC)